Проекти

Опис розділу: В’язівський навчально-виховний комплекс «загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад» Конотопської районної ради Сумської області Краєзнавча експедиція учнівської молоді «Сумщина в міфах та легендах» «Сива давнина» – легенди, міфи та перекази про село В'язове В’язове – 2017 З метою виховання в учнівської молоді любові до рідного краю, шанобливого ставлення до його історії, духовної спадщини, бажання пізнавати й вивчати історико-культурні надбання українського народу, природне довкілля, у межах В’язівського НВК було проведено краєзнавчу експедицію задля дослідження історії рідного краю. Актуальність цієї роботи виявляється у поглибленні знань про рідний край, дослідження міфів, легенд та переказів, пов’язаних з його історією. Керівники дослідницької групи «Юні етнографи» учителі української мови і літератури Цементова Олена Миколаївна та Авдєєва Вікторія Володимирівна. Список учасників групи: 1.Цементова Софія Володимирівна – учениця 6 кл. 2.Желдак Дар’я Романівна – учениця 6 кл. 3.Васькова Валерія Володимирівна – учениця 6 кл. 4.Шеболенко Віталіна Русланівна – учениця 7 кл. 5.Корнієнко Анастасія Юріївна – учениця 11 кл. Контактні телефони: 0968053106, 0961512331. «Я родом звідтіля, де небо найсиніше, Я родом звідтіля де сонце найясніше». О.Качан Усі народи мають свою історію, культуру та коріння, яке сягає сивої давнини. Минають роки, змінюється суспільство, але незмінним залишається потяг до всього прекрасного: народних традицій, обрядів, до того, що давно створене нашими предками, до того, що є святинею. У кожної людини бувають моменти, коли вона душею і серцем прагне повернутися на свою маленьку батьківщину, туди, де закопана її пуповина, а батьківська хата пахне свіжоспеченим хлібом та безтурботним дитинством. Так і жителі села В’язове, що розташовано на березі річки Єзуч, не забувають історію рідного села: старожили переповідають традиції та звичаї, молодь – цікавиться історією, збирає етнографічні та історичні матеріали, а видатні особистості, що родом звідси, з любов’ю та повагою згадують свій рідний куточок землі у творах мистецтва та спогадах. Найвідоміші з них –Стороженко М. А. та Качан О. О. Їх знають не лише за межами області, а і у далекому і ближньому зарубіжжі. Так, Микола Андрійович Стороженко – заслужений діяч мистецтв України, Лауреат Державної премії ім. Т.Г.Шевченка, професор, академік ( Додаток №1), значну частину життя проживши за кордоном, через увесь вік проніс у серці любов до свого рідного села. Окрім того, він підтримував тісні стосунки зі своєю рідною школою, подарував «Кобзаря» Т.Г.Шевченка з ілюстраціями, його коментарями як художник (Додаток №2). Не менш видатною постаттю є Ольга Олександрівна Качан, яка 37 років пропрацювала вчителем початкових класів у рідному селі (Додаток №3 Фотографія О.О.Качан). Вона член таких організацій: літературна студія «Конотопські джерела», літературне об’єднання «Звенигора», Національна Спілка Журналістів України. Її вірші покладені на музику та публікуються у міських, обласних, всеукраїнських та міжнародних виданнях. Однак, тема рідного села посідає значне місце у її творчості(Додаток№4 ). Село В’язове у сиву давнину Чимало часу було витрачено, щоб з’ясувати, історію походження цієї місцевості. Учні-слідопити обходили околиці В’язового, збирали розповіді старожилів та опрацьовували історичні джерела задля детальнішого та глибшого розуміння проблеми дослідження. Опрацювання науково-історичної літератури дало змогу встановити, що виникнення села датується ХVІІ століттям. Перша згадка про урочище В’язове була знайдена в історичних документах О.П.Лазаревського. Предки дуже вдало вибрали місце для поселення і захисту від ворогів: з півночі воно захищене широкою долиною річки Єзуч, де було майже непрохідне болото, а зі сходу, заходу та півдня – захищали глибокі яри. Розповіді старожилів дали змогу дізнатися учням, що перше поселення було розташовано на місці сучасної вулиці Клубної і називалось – Городок. Там же знаходиться і стародавнє поховання на крутому уступі (у даний час воно закрите для поховання) (Додаток № 5). Легенди про походження села Існує кілька легенд походження назви села. Одна говорить про те, що у ті далекі часи, коли почали «заново» заселяти наш край, перші жителі прийшли із заходу та півночі України. Місцевість була рівнинною, порізаною балками і ярами, але було мало дерев. Вони вирішили посадити тут відомі їм дерева (дуб, липу, сосну), а також одне невідоме дерево, яке їм подарували чумаки, проїжджаючи валками по об’їзній дорозі. Нажаль, багато саджанців не прижилося, тільки деревце, подароване ними, добре прийнялося. Невдовзі і село стало потопати у зелені. Якось чумаки проїздили через нього, і люди запитали в них про назву дерева. Тоді один із старих чумаків пригадав, що дерево зветься в’яз (Додаток № 6). І на честь цього дерева, що дало людям тепло взимку і тінь у спеку, назвали село В’язове. Друга легенда стверджує, що село розташоване на місцевості, де було в’язке топке болото. За третьою легендою назва села походить від прізвища першого поселенця В’язовченка. Ще одна версія, пов’язана з тим, що у ХVІІ столітті з міста Конотоп у цей край звозили і поселяли в’язнів. Легенди про ставки Невід’ємною окрасою В’язового є також ставки. Зі слів колишнього учителя географії, Савченка В.І., пошукова група дізналась про те, що сучасні ставки утворилися на місці колишніх ярів та балок та утворили каскад водойм. Найбільший з них – Великий (великий за розміром), від якого розгалуджуються такі ставки: Біленків (за прізвищем пана), Замистянсь- кий (знаходиться за мостом), Аршин (малий за розміром), Камунярський (роз-куркулене помістя заможного селянина Хвилі, на місці якого за радянських часів була утворена Червона Комуна), Десна (точне походження назви не встановлено) та Черепок. Цікава історія останнього. Старожили згадують, що назва водойми походить від прізвища графині Череп, якій наприкінці ХVІІІ початку ХІХ століття була підпорядкована ця місцевість. Став був переділений на дві частини лісою. В одній частині плавали лебеді, а в іншій – селянам можна було ловити рибу. Якщо рибина була більше долоні – віддавали графині, якщо менше – дозволяли залишити собі. Кутки села у легендах та історичних фактах Як кожна людина має своє коріння, походження та ім’я, так і вулиці нашого села (кутки) мають етнографічні найменування. Кутки, саме таку назву вони мали, простягнулися всією територією села. Провівши певні дослідження, учасники пошукової групи можуть з упевненістю сказати, що проходячи вулицями нашого села, ми щодня маємо можливість доторкнутися до його історії. Так, головна вулиця, Клубна, називалась Городком і вважалась першим поселенням. Ще одним мальовничим куточком нашого села, де знаходиться частина цієї ж вулиці, називалась Писарівка. Вулиця, названа на честь Великого Кобзаря Т.Г.Шевченка, охоплює кутки, які називають Кор’янівка (від прізвиська Кор'ян ) та Тюривка (жили родини Тюриних). Кутки, розташовані на місці сучасної вулиці Набережної, мають назву Копликівка (від прізвища Копликів) та Підлісок (заліснений берег річки Єзуч). Вулиці Покровська, Молодіжна та Залізнична – залишили слід в історії села. За періоду комуністичної влади вони носили назви Комсомольська, Ворошилова та Леніна. Кутки, які розташовані на території цих вулиць, називались: Витівка (від імені Віктор) - сучасна назва ( Покровська), Борсяківка (від прізвища Борсяк) – нині (Молодіжна) та Кінець (кінцева вулиця населеного пункту) - теперішня (Залізнична). Ще одним цікавим кутком села є Глиняний хутір. Його назва вказує на те, що будинки, які там знаходились, виливали із глини. Довгий час на цьому місці існував цегляний завод. Легенда про куток Камунярський (Хвиль) та його господаря розповідає нам про те, що її власником був заможний селянин – Хвиль, за прізвищем якого було названо цю частину села. За радянських часів його помістя розкуркулено, а на колишньому господарстві створено Червону Комуну. Відомо, що Хвиль мав чимале господарство: цегляний свинарник довжиною 75 м, паровий млин, великий корівник та три великі будівлі, у яких жили селяни, що наймалися збирати урожай буряків. На сьогоднішній день цих споруд не збереглось. У роки радянської влади вулиця називалася Комуністична. У процесі декомунізації її перейменовано на Польову. Сучасний етап розвитку На даний час село займає велику площу, простягається з заходу на схід майже на 5 км, а з півдня на північ –3 км. До історичних пам’яток місцевості належать: Храм Покрови Божої Матері, меморіал-пам’ятник солдатам-героям Великої Вітчизняної війни. До інфраструктури села належать: В’язівська сільська рада, ТДВ «Конотопагропостач», СТОВ «Червоний Яр», Філія Конотопського райавтодору, поштове відділення та фельдшерсько акушерський пункт, приватні крамниці, сільський Будинок культури, бібліотека, В’язівський НВК тощо. Висновки Кожна місцевість має свою історію, традиції, звичаї та таємниці. Проведення краєзнавчої експедиції дало змогу поглибити знання учнів про рідний край, видатних земляків, залучати молодь до етнографічно дослідниць-кої роботи та збереження культурно-історичних надбань людства. Додатки Додаток № 1.Портрет Стороженка Додаток № 2. «Кобзар» Т.Г.Шевченка ілюстрований Стороженком М.А. Додаток № 3. Фотографія О.О.Качан Додаток № 4. Вірш О.Качан Моє село Шепочеться вітер з травою Береза коси плете. Ранковою вмившись росою Село моє рідне встає. У співі славетних моторів У шумі хлібів золотих Я чую могутній твій голос Це поступи днів трудових. Ти, слово, моє величаве, Лети до найвищих вершин Всім вам трударі-в’язівчани Я шлю привітання й уклін. Прослалася скрізь перед нами Дорога щаслива й ясна І пісня рясними полями Навколо про неї луна. Хай вічно всміхається Сонце І ллється на Землю тепло, Щоб завжди теплом і достатком Цвіло моє миле село. Люблю твої ниви врожайні І небо навкруг голубе Я серцем з тобою назавжди Ти рідне моє В’язове. Додаток № 5. Реконструкція першого поселення Додаток № 6. В’яз – символ нашого села Список використаних джерел 1. Конотопщина: час, події, долі. Науково – популярне видання/ Ш. М. Акічев, А. І. Сахно, Г. І. Стеценко. – Київ: ВД «Фолігрант», 2005 2. Микола Стороженко. Монументальне мистецтво, «Дніпро», 2008. 3. Сумщина в іменах. Упоряд: В. Ю. Панасюк, В.С. Соколова, В. К. Шейко. – Суми: РВО «АС - Медіа»; «Фролігрант», 2003 4. Тарас Шевченко. Кобзар. «Дніпро». 2004 5. Качан О.О. Із глибин віків –до сьогодення /О.О. Качан, В.І. Савченко / В’язове.: «Школа»,2007. – 50.